Автор - Олег Яриніч
Висловлюю подяку Івану Козироду та Вікторії Коритнянській (м.Одеса), Тетяні Маєвській та Раїсі Приходній (м.Краматорськ)
Споруда колишнього єврейського молитовного дому у Сахновщині, фото Автора, 2020 р.
CАХНОВЩИНА – східна частина території колишнього Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, підпорядкована Дарнадеждинській волості. Прийнято вважати, що Сахновщина бере свої початки від хутора Кобелячан, який з початком прокладання у цій місцевості залізничної дороги наприкінці ХІХ ст. перетворився у залізничне поселення, а невдовзі у населений пункт під назвою Сахновщина.
Ці землі, включаючи Полтавську губернію, входили до так званої смуги осілості. У 1897 р. в Полтавській губернії проживало 111 417 євреїв (4% всього населення). Це був найменший показник у всій смузі осілості на українських землях.
Смуга осілості – система дискримінаційних норм законодавства Російської імперії, спрямована на обмеження вільного права проживання євреїв. Водночас – це також система преференційних і заохочувальних юридичних норм, що надавали право повсюдного мешкання в Російській імперії окремим («корисним» в очах центральної влади) групам єврейського населення, чий досвід мав слугувати прикладом для наслідування єврейському загалові. Вперше смуга осілості була визначена відповідно до указу 1791 р. На початку XX ст. смуга осілості ще залишалася, але багато євреїв уже мешкали за її межами. Проіснувала до 1917 р.
Смуга осілості
Найдавніша писемна згадка, віднайдена мною, про єврейську діяльність на землях нинішньої Сахновщинської територіальної громади стосується відкритого у 1899 р. тимчасового єврейського молитовного будинку у Великих Бучках. В той час Великі Бучки, на рівні з Дар-Надеждою, були одним із волосних центрів Костянтиноградського повіту. У Лигівці (Нижній Орілі) - волосному центрі Нижньоорільської волості Зміївського повіту Харківської губернії на місцевому цвинтарі до нашого часу збереглися два старовинних надгробки, один з яких увінчує зірка Давида, інший - з арочними мотивами.
Сахновщина, яка в цей час тільки «готувалася» з’явитися на карті, невдовзі після своєї появи привабила до себе меркантильних і підприємливих осіб єврейської національності. Було очевидно, що з непримітного залізничного поселення за короткий проміжок часу це місце перетвориться на «золоту жилку» – стабільне джерело прибутку.
Можемо припустити, що перші євреї у Сахновщині зʼявилися після 1901 р. Тоді було завершено будівництво залізничної лінії Полтава – Лозова на відрізку Костянтиноград – Лозова, що проходив через Сахновщину. Можливо, це були поодинокі євреї-авантюристи, які тонко відчували нюанси тогочасної торгівлі та не боялися вкласти капітал у розвиток власної справи на новому місці.
На сторінках щоденної політичної, економічної і літературної газети «Рада» (№ 180 від 11.08.1911 р., видавалася у Києві з 1906 р.) знаходимо коротеньку, але доволі промовисту інформацію: «На Сахновщині років з п’ять уже існує гурток аматорів, переважно з єврейської молоді, та з селян сусіднього села Лигівка і Орлівських (авт. - можливо, буде вірніше Орільських) хуторів». Відтак, скоріш за все, гурток функціонував від 1906 р. і складався переважно з числа молодих людей єврейської національності. Отже, євреї у Сахновщині були і навіть відігравали помітну роль не лише в економічному, а й культурному житті.
Євреї, початок ХХ ст. Україна. Фото: facebook.com/BelleEpoqueUA/
Право на постійне проживання євреїв у цій місцевості Сахновщина отримала згідно указу російського імператора Миколи ІІ. Це підтверджує додатковий список поселень губерній в межах смуги осілості від 10 вересня 1910 р. (за старим стилем).
Фрагмент зі зводу законів Російської імперії за 1910 р.
Цього ж року, за даними російської єврейської енциклопедії, у Сахновщині вже проживало 33 єврейські родини. Враховуючи той факт, що в 1910 р. у Сахновщині було зареєстровано всього лиш 877 осіб, то 33 родини, кожна з яких могла налічувати декілька осіб (сім’ї були багатодітними), – доволі значна цифра. Все ж штетлом – містечком із переважною більшістю єврейського населення – Сахновщина не була, оскільки у подальші роки кількість неєврейського (українського) населення зросла в рази.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. основним заняттям євреїв у Полтавській губернії, які, до речі, мешкали переважно у містах і містечках, була торгівля. Зерно, борошно, інші сільськогосподарські продукти, бакалія, деревина та інші ходові товари – основні пріоритети тогочасного єврейського бізнесу. Серед євреїв було багато ремісників, великих і дрібних промисловців, яким належали млини, олійниці, лісопилки і цегельні заводи, та й не тільки. У 1914 р. власниками єдиних пивної та хлібної лавок у Сахновщині були євреї, точно так само, як і обидва лісопромисловці. За дослідженнями колишнього директора Сахновщинського історико-краєзнавчого музею Федора Приходька, перший лісовий склад знаходився на місці 102-ї аптеки. Впродовж року там можна було придбати будівельні матеріали. Краєзнавець Роман Янишевський доволі сатирично наводить окремі відомості про єврейських купців у Сахновщині. Тут варто процитувати: «Прасол (авт. – оптовий скупщик) Йоффе Мусій (можливо, Мойша) жив і торгував собі у Гришівці. Як тільки через Сахновщину пролягла залізниця, з’явився вокзал, і в селище хлинули ремісники, лихварі, купці та інший люд, прасол зрозумів, що у Гришівці йому робити нічого. Він переселяється у Сахновщину і першим відкриває крамницю. Маючи певні заощадження, прасол будує собі розкішний будинок, а згодом олійницю та завод безалкогольних напоїв». Тут же Роман Іванович згадує про якогось купця Мушкіна, який, «оцінивши ситуацію, вирішив спеціалізуватися на реалізації деревини». За рахунок таких ініціативних та азартних у ракурсі бізнесу підприємців Сахновщина ставала місцем для значних інвестицій. Капіталізація йшла повним ходом, в тому числі завдяки досвідченим у торгівлі євреєм.
Єврей-стельмах, початок ХХ ст. Фото: facebook.com/BelleEpoqueUA/
Перспективний населений пункт приваблював не лише євреїв з навколишніх сіл, як у випадку з Йоффе Мусієм, а й навіть із повітового міста Костянтинограда (Краснограда). Це були досвідчені купці, які користувалися повагою та мали відповідний соціальний статус. У «Списку євреїв, які, на основі міського положення, могли бути обрані в гласні Костянтиноградської міської думи на чотири роки з 1906 року» знаходимо низку прізвищ костянтиноградських купців, які так чи інакше повʼязані з Сахновщиною. Це Абрам Зеленський, Нісон (Нісан) Каплан, Іосиф (Йосиф) Шепетовський, Евель Марголін та Аврам (Лейба) Айзенштадт.
Перші три були власниками п’ятиповерхового вальцьового млина у Сахновщині, останні два – орендаторами і управителями на цьому ж млині. У вже згаданому «Списку…» зазначено три людини з однаковим імʼям – Зеленський Абрам Олександрович. Відтак у Костянтинограді було три купці-тезки і наразі невідомо який з них мав бізнес у Сахновщині.
Інформація про сахновщинський млин на сторінках збірника "Мукомольное дело в России" за 1909 р.
П’ятиповерховий паровий вальцьовий млин, званий у народі Білим та Білою мельницею, постав у Сахновщині у 1907 р. Він знаходився на південному сході населеного пункту на відстані 1-1,5 км від залізничної станції. За спогадами І.І.Козирода, «млин стояв на околиці посьолка, за ним було ще пару городів, а далі – степ».
Млин А.Зеленського та компаньйонів, фото 1929 р. із експозиції КЗ "Сахновщинський історико-краєзнавчий музей"
Підприємство було збудоване фірмою А.Ерлангера та оснащене паровими машинами заводу Герліцького. Антона Ерлангера називали «королем млинів» або «королем мукомелів». За 50 років невтомної праці він звів та перебудував близько тисячі млинів на теренах Російської імперії, включаючи вже згаданий сахновщинський млин, млин Е. Марголіна, А. Зеленського, А. Айзенштадта у Костянтинограді (рік відкриття - 1893 чи 1894 р.) та млин Жданова у с. Григор’ївці (Гришівці) (1904 р.). Сам факт залучення такого іменитого будівничого про що значить!
Рекламний лист Товариства А.Ерлангера і Ко з інформацією про відділення та агенства
Якщо порівняти обсяги виробництва і кількість устаткування сахновщинського і костянтиноградського млинів, то Білий млин був дещо менш потужним промисловим обʼєктом. Костянтиноградські євреї-купці співпрацювали з перевіреними фірмами і заводами, що були провідними виробниками промислового устаткування у Російській імперії. Оснащення згаданих млинів майже ідентичне, різниться лише їх кількість.
Власники сахновщинського млина приділяли увагу також якості своєї продукції, а, відповідно, й процесу її виготовлення. Підприємство було електрифіковане, це при тому, що електростанція у Сахновщині постала лише у 1920-х рр. Та й справи йшли доволі непогано: якщо у 1909 р. кількість працівників складала 14 чол. (2 зміни), то у 1914 р. – вже 30. За 1914 р. було перемелено 625.000 пудів пшениці.
У 1908 р., за рік після відкриття млина, при станції Сахновщина було збудовано приватну залізничну гілку А.Зеленського довжиною 185 сажнів (близько 400 метрів). Вона слугувала для безперебійного підвозу сировини і вивозу готової продукції на станцію. Саме А. Зеленський міг володіти більшою часткою підприємства, оскільки в усіх згадках про власників млинів його прізвище подається першим; також його ім’я вказане як отримувач кореспонденції.
Інформація про приватну залізничну гілку А.Зеленського під порядковим номером 39, "Статистичний збірник Міністерства шляхів сполучення", 1914 р.
З цією персоною повʼязана цікава історія, яку для нас – нащадків – зберіг уродженець Сахновщини, художник, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України Іван Іванович Козирод (1923 р.н.): «Зеленський (його ім’я Іван Іванович не пам’ятає) був заможним, мав дуже красиву, дородну дружину. Проте Бог не дав їм дітей. А на вулиці Южно-Вокзальній мешкав коваль Волошин з Полтавщини, в якого було сім або вісім дітей: Михайло, Олександр, Уляна, Катерина, Мотря та ін. Коваль з дружиною постійно пиячили, а діти їх були завжди недоглянуті. І от якось пан Зеленський з дружиною їхали вулицею і побачили дітей Волошиних. Серед них їм особливо приглянулась Уляна. Жінка пана захотіла її вдочерити. Але на всі вмовляння, що в них Уляні буде краще, що буде вона як рідна, батько і мати Волошини відповідали одне: «Як же це? Не отдамо рідну дитину!». І не віддали. Згодом Уляна виросла і вийшла заміж за чоловіка на прізвище Кущ, а ще пізніше стала моєю хрещеною матір’ю».
У Сахновщині працював ще один п’ятиповерховий млин, який у народі називали Красним. У «Матеріалах до опису округ УРСР. Полтавська округа» за 1926 р. міститься згадка про націоналізований млин Печерського і Ко. У вищенаведеному «Списку євреїв…» за 1906 р. серед представлених купців і міщан Костянтинограда наведено два чоловіка з прізвищем Печерський, ймовірно, батька і сина – купці Печерський Герш Зельманович і Печерський Герш-Зельман Іцкович. Там же згадується про єврея-міщанина Будьмана Міхеля Мойсейовича. У статті «Капіталізація Сахновщини» (газета «Колос», № 99 від 23.08.1995 р.) Р. Янишевський згадує про двох комерсанта Будьмана, який спільно із Зеленським брав участь у побудові сахновщинського млина. Про цього чоловіка більш нічого не відомо, та й серед власників, орендаторів чи управляючих сахновщинських млинів про нього жодної згадки. Можливо, він був власником або співвласником інших двох двоповерхових млинів, які існували у Сахновщині в той час (один знаходився поруч з Білим млином, інший – в районі вулиці Базарної).
У метриках Костянтиноградської синагоги за період 1856-1919 рр. є багато згадок про Зеленських, Шепетовських, Марголіних та ін. – як чоловіків, так і жінок. Це були доволі поширені єврейські прізвища, але конкретної інформації про єврейських купців, хоча б дати і місця народження, метрики не містять. За винятком Шепетовського Іосифа (Йосифа) Симховича. Він народився 23 серпня 1881 р. у Костянтинограді. Його батько Симх Мойсейович був з числа міщан, ім’я матері – Естер. Якщо це справді той самий Шепетовський – один із співвласників Білого млина, то на момент відкриття промислового об’єкта цьому чоловікові виповнилося 26 років. Доволі молодий підприємливий єврей!
Синагога у повітовому місті Костянтинограді, листівка початку ХХ ст.
Невідомо, чи мали якісь житлові помешкання костянтиноградські купці у Сахновщині, чи періодично сюди навідувалися. Все ж певна довірена особа мала бути, хоча б той самий управитель млина. Купці могли швидко пересуватися, приміром, за допомогою залізничного сполучення. Поїздка від Костянтинограда до Сахновщини у 1916 р. тривала 1 год. 31 хв. (курсували один пасажирський/ранковий і один поштовий/нічний потяги І-ІІІ класів; у зворотному напрямку – поштовий/ранковий, пасажирський/вечірній). Вартість квитка для І класу становила 1 рубль 70 копійок. Можливе використання гужового транспорту (наприклад, фаетону тощо).
Розклад руху пасажирських і вантажних потягів на відрізку Полтава-Лозова через Сахновщину станом на 1916 р.
Далі маємо велику прогалину розміром у десятиліття, навіть більше. Про період від 1914 р. до другої половини 1920-х рр. саме у плані єврейського впливу на розвиток Сахновщини поки що відомо мало.
Всесоюзний перепис населення 1926 р. засвідчив, що у Сахновщині проживало 3155 осіб, з них українців – 2707, росіян – 152, поляків – 4, білорусів – 9, німців – 117, євреїв – 150 (4,7 % від загальної кількості). У «Списку залюднених місць Полтавської округи за Всесоюзним переписом на 17 грудня 1926 року» зазначені дещо інші цифри: у Сахновщині проживало 177 євреїв, які мали 55 господарств.
Іван Іванович Козирод так описує єврейську Сахновщину 1920-1930-х рр.: «У Сахновщині мешкало доволі багато євреїв. Оскільки в посьолку було людяно, була станція і жваво йшла торгівля, багато з них відкривали тут свої магазини. Серед заможних євреїв памʼятаю декілька прізвищ. Наприклад, єврей Собкін був власником булочної, де випікали смачні бублики і булки. Євреям Садовському і Саговському належало декілька магазинів, в яких продавали різні товари. Мій батько купував в магазині Саговського пластинки Ногінського заводу грампластинок для грамофону. До речі, цей завод був відкритий лише у 1934 р., відтак цей магазин точно працював впродовж 1930-х рр. Власником великої крамниці був також єврей Рохманко. Коли наприкінці нової економічної політики більшовиків всіх торговельників, в т.ч. євреїв, почали переслідувати, ув’язнювати і вивозити до Сибіру, то багато з них у надії на порятунок кидали все нажите майно і просто тікали. Рохманко теж виїхав, згодом в його крамниці зробили кінотеатр».
Конверт грампластинки з єврейською народною піснею "Дер Шнайдер", Ногінський завод грампластинок
За згадками деяких місцевих жителів, в т.ч. Івана Івановича Козирода, у Сахновщині діяла синагога – єврейський молитовний дім. Синагога, на відміну від православного храму, не є церквою, це лише місце для громадської молитви. До того ж за релігійними канонами юдаїзму синагогою могла слугувати будь яка споруда, освячена за спеціальним ритуалом. Дата відкриття сахновщинської синагоги невідома, точно так само як і те, чи була споруда побудована спеціально, чи все ж використовувалася як пристосоване приміщення.
«Це була красива, двоповерхова будівля з великою залою всередині. Наприкінці 1920-х років в будинку синагоги розміщувався клуб МТС. Там проходили концерти, різноманітні вистави та виступи творчих колективів. Знаходилась синагога в центрі, неподалік головної вулиці» – все, що зміг пригадати Іван Іванович про синагогу. За даними російської єврейської енциклопедії, єврейський молитовний дім функціонував до 1930-х рр., опісля закритий радянською владою.
Споруда колишнього єврейського молитовного дому, фрагмент фасаду. Фото Автора, 2020 р.
Напередодні Другої світової війни на території Харківської області проживало 136746 євреїв, з них у Сахновщині – всього 60 осіб (станом на 1939 р.). Зовсім небагато, але на те були причини: погроми, доноси, конфіскація майна, заслання. За кількістю єврейського населення Україна займала перше місце у Європі та друге у світі після США. В роки Другої світової війни в результаті цілеспрямованого винищення єврейського народу нацистськими окупантами, яке увійшло в історію під назвою Голокост, на території України було вбито близько 900 тисяч євреїв. Найбільш масові розстріли цивільного населення в Харківській області (українців, євреїв, психічно хворих, полонених) відбулися у Дробицькому яру в Харкові. Там було вбито близько 16-20 тисяч осіб.
«Тільки німці обоснувались у Сахновщині, зразу всіх євреїв вистріляли – згадує уродженка Сахновщини Приходна (дівоче прізвище Кагадій) Раїса Митрофанівна (1938 р.н.), яка нині проживає у м. Краматорську Донецької області. – Всіх понаходили, де партизан, де єврей, всьо унічтожили. А таку шантрапу, голодранців так вроді вони не трогали».
Нацистські війська вперше окупували Сахновщину 6 жовтня 1941 р. Вже у листопаді цього ж року відбулися перші розстріли сахновщинських євреїв, українців та військовополонених. В «Історії міст і сіл УРСР. Харківська область» (1967 р.) вказано, що 16 листопада 1941 р. нацистами за селищем було розстріляно 18 радянських громадян. Добре відомо, що в історіографії СРСР поняття «радянські, або мирні громадяни», особливо у ракурсі Другої світової війни, – збірне позначення певної кількості осіб з цілеспрямовано не зазначеною їх національною приналежністю. Тому цілком ймовірно, що першими жертвами окупантів могли бути саме євреї, які теж були радянськими громадянами. До того ж Олександр Круглов – дослідник, один із кращих знавців Голокосту, у книзі «Хроніка Голокосту в Україні, 1941-1944 рр.» (2004 р.) зазначає, що у Сахновщині в листопаді 1941 р. було вбито декілька десятків євреїв.
Ось як про ці події згадує Іван Іванович Козирод: «Під час війни у Сахновщині було знищено багато євреїв, але гетто тут не було. Батьки розповідали, що в Сахновщині працював фельдшером єврей на прізвище Жовтий. Його з дружиною розстріляли в центральному парку. Коли їх туди привезли, вони, обійнявшись, пішли до заздалегідь викопаної могили, і там їх вбили.
Центральний парк у Сахновщині, фото Автора, 2020 р.
Інших євреїв вбивали на «буряшному» пункті, який знаходився на околиці посьолку. Там, в кагатах – декількох довгих канавах – до війни зберігали цукровий буряк, який звозили з полів, а потім відправляли на цукровий завод. Під час окупації ці канави були пусті, там розстрілювали комуністів і євреїв. Деяких (переважно комуністів) брали з в’язниці, більшість євреїв виганяли з хат прямо перед акцією. Везли їх туди машинами, по вулиці Южно-Вокзальній». Оскільки Іван Іванович воював, то знає про це небагато, лише розповіді батьків.
Дійсно, ці спогади відповідають тогочасній реальності. Нацисти заарештували 30 осіб, переважно з сімʼями – дітьми і старими. Їх розстріляли на колишньому бурякоприймальному пункті, а трупи кинули у ями з-під вапна. Після війни останки розстріляних були знайдені також на колишньому аеродромі. Сюди окупанти звозили військовополонених, а також колгоспників з навколишніх сіл і розстрілювали їх.
Територія колишнього аеродрому у Сахновщині, фото Автора, 2016 р.
«На «буряшному» розстріляли мою однокласницю, єврейку Діну Мазай – продовжує свою розповідь Іван Іванович. – Вона була по батьку єврейкою, а по матері – справжнісінька українка, але це її не спасло. Відомий ще випадок спасіння дівчинки на прізвище Пустовойт. Вона була десь на 3-4 роки молодша за мене (1926-1927 рр.). Її разом з мамою та іншими євреями вивезли на «буряшний» і розстріляли. Куля влучила дівчинці прямо в рота та вийшла десь за вухом. Дівчинка впала в канаву, але згодом прийшла до тями. Оскільки зверху на ній лежала вбита мати, і з-за цього її не добили, вона вилізла з ями та пішла на гавкіт собак. І дійшла до крайнього будинку, де її сховали люди. Потім її переховували декілька сімей, і вона залишилась жива. Вчилась потім в Сахновщинській школі, закінчила 10 класів. Була доволі красива, але з великими шрамами на губах. Досить довго в Сахновщині побутував вираз «з буряшного» або «на буряшному» і так далі для позначення осіб або родин, які пережили, або не пережили розстріли «на буряшному». Наприклад, на дівчинку, що вижила, казали Пустовойт «з буряшного», і всі розуміли, про кого йде мова».
Від часу появи перших євреїв у Сахновщині вже минуло 120 років. Сьогодні про них тут нічого не нагадує. Зовсім. Єврейська громада відсутня, тому нема кому займатися проблемами збереження хай невеликої, але все ж місцевої єврейської спадщини. Облаштування місць памʼяті теж, на жаль, не на часі. Колишня будівля синагоги стоїть пусткою. Ще у 2000-х рр. в ній знаходилося відділення зв’язку. Нині лише одиниці знають про її первинне призначення. Найпростіше, що можна зробити сьогодні – встановити на фасаді інформаційну табличку про те, що до першої третини ХХ ст. тут знаходився єврейський молитовний дім. В Сахновщині збереглося не так вже й багато памʼяток історії, але, як бачимо, навіть ті, що встояли через десятиліття, нікому не потрібні. На відміну від синагоги, п’ятиповерхові млини не встояли до нашого часу. На початку 1950-х рр. Білий млин розібрали на цеглу.
Чи збереглися крамниці єврейських торговців? Частково, можливо. Зараз важко відповісти, бо ніхто не займався вивченням цього питання. Сахновщина сильно постраждала в роки Другої світової війни, у повоєнні роки проводилася перебудова і побудова нових будівель. Самостійно складно оцінити, що збереглося повністю, частково, або було збудовано по новому. До того ж якщо здійснити огляд старого кладовища, то можна було б віднайти мацеви – надгробні єврейські плити. Не факт, але шанси є.
Правда в тому, що ми досі не знаємо всієї правди про Сахновщину і тих перших людей, які вклали свій капітал для її розбудови. Нехай для власної наживи, але хто знає, якою б могла стати Сахновщина без них. На початку ХХ ст. це був перспективний населений пункт, центр торгівельно-економічних операцій, де вирувало фінансове життя. Працювало багато промислових обʼєктів, продукція жваво йшла на експорт не лише в сусідні губернії, а по всій колишній Російській імперії. Сахновщина була справжнім бізнес центром. Сьогодні про таке можна лише мріяти… Інвестиції від євреїв, як сто років тому, звісно ж, не завадили б. Так само, як і увіковічити їх памʼять хоча би десь в експозиції краєзнавчого музею, або меморіальною табличкою на колишній синагозі. Коли це питання буде на часі – невідомо.
Єврейські прізвища, повʼязані з Сахновщиною: Айзенштадт, Будьман, Жовтий, Зеленський, Каплан, Мазай, Марголін, Мусій, Мушкін, Печерський, Пустовойт, Рохманко, Саговський, Садовський, Собкін, Шепетовський.
Використані джерела і література:
1. Бояренцев С.М. Єврейська община в Полтаві [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://poltavahistory.inf.ua/history15_u.html
2. Всесоюзная перепись населения 1926 года. Том ХІІ. Украинская социалистическая советская республика, Правобережный подрайон, Левобережный подрайон
3. Історія міст і сіл Української РСР : в 26 т. / голов. редкол. : Тронько П.Т. [та ін.]. – Київ : Голов. ред. Укр. рад. Енциклопедії АН УРСР, 1966. Харківська область / АН УРСР; редкол. тома: М.А.Сіроштан [та ін.]. – 1967. – 1001 с.
4. Каценельсон Л. Еврейская энциклопедия. Т.14. – Санкт-Петербург. – 496 с.
5. Круглов А.И. Хроника Холокоста в Украине 1941-1944 г.г. – Запорожье : Премьер, 2004. – 208 с.
6. Метрики Костянтиноградської синагоги за період 1856-1919 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://j-roots.info/forum/viewtopic.php?t=6484
7. Мукомольное дело в России. – Одесса: Типография «ПОРЯДОК» С.К.Цессарскаго, 1909. – 579 с.
8. Наша железнодорожная политика по документам архива Комитета Министров: исторический очерк / сост. Н.А.Кислинский. Т.2, 1902. – 324 с.
9. Приходько Ф.П. Довкола залізниці // Колос. - №28. – 1990. – С. 2.
11. Про воєнне і післявоєнне життя у Сахновщині. Спогади Р.М.Приходної, 1938 р.н. Записала Т.Маєвська 28.02.2021 р.
12. Про євреїв Сахновщини. Спогади І.І.Козирода, 1923 р.н. Записала В.Г.Коритнянська 21.01.2021 р.
13. Про млини та вітряки Сахновщини. Спогади І.І.Козирода, 1923 р.н. Записала В.Г.Коритнянська 25.12.2020 р.
14. Сахновщина. Российская еврейская энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rujen.ru/index.php/САХНОВЩИНА
15. Спектакль на селі // Рада: газета політична, економічна і літературна [за ред. В.Яновського]. – К., вип. 180. – 1911. – С.4.
16. Статистеский сборник Министерства путей сообщения. – Санкт-Петербург. Вып. 124. – 1914. – 345 с.
17. Фабрично-заводские предприятия Российской империи / издание второе, изд. Д.П.Кандауров и сын; ред. Ф.А.Шобер. – Петроград: Типография Т-ва под фирмой «Электро-Типография Н.Я.Стойковой». – 1914. – 1612 с.
18. Янишевський Р.І. Капіталізація Сахновщини // Колос. – № 99. – 1995. – С.2.
19. Яриніч О.В. Млинарство Сахновщини ХІХ – початку ХХ ст.: історичний огляд // Колос. - №16-17. – 2020. – С.2.
20. Яцина О. Приорілля: Сахновщинський край: монографія. – Харків : ФОП Бровін О.В., 2020. – 196 с.
Коментарі
Дописати коментар