ВСЕ ЖИТТЯ ВИШИВАЛА ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ОНУКІВ. Інтерв'ю із сахновщинською вишивальницею Ольгою Довбнею

О.П.Довбня серед своїх вишитих скарбів

Сахновщинська громада Харківської області славиться не лише вправними коровайницями, а й не менш умілими майстринями вишивки. Їхні рукотворні шедеври зачаровують яскравими барвами, дивують і захоплюють водночас. Як оті натруджені працею жіночі руки можуть створювати отаку красу? Дійсно, не вкладається в голові. Та й часу для вишивки у буденному житті лишається не так вже й багато, хіба що вночі, або на зиму, коли поменшає господарських справ, тоді й можна відвести душу за улюбленим заняттям.

Напередодні десятої річниці Міжнародного дня вишивальниць, який відзначають у світі щорічно 10 листопада у день святої Параскеви Іконійської – покровительки праці вишивальниць, хочемо розповісти про жінку, завдяки якій впродовж багатьох десятків років сахновщинська вишивка жила, живе і впевнені, що буде жити й надалі у її рушниках, сорочках і вишитих картинах. Знайомтеся, Ольга Прокопівна Довбня (1944 р.н.) – жителька Сахновщини, одна із небагатьох берегинь мистецтва народної вишивки, що довгих сім десятиліть не полишала із рук голки та полотна.

Маленька Оля закохалася у вишивку ще в школі, десь у 2-3 класі. Та й не дивно, бо у родині вишивали мама, бабуся і двоюрідна сестра. Народилася у селі Германівці, навчалася у школі села Шевченкове. Спочатку вишивала гладдю, а згодом сусідка навчила вишивати хрестиком. На той час, а це була середина ХХ століття, асортимент матеріалів для вишивки був надто скромним, порівняно з сучасним вибором: нитки муліне і канва – полотно для вишивки. Та й то останню було ще доволі складно дістати! Попри це маленька Оля із захопленням поринула у світ вишитих узорів, орнаментів, символів. 

О.П.Довбня, фото шкільних років. З сімейного фотоархіву О.П.Довбні

Творчу атмосферу у родині задавала мама Марія Гаврилівна Ващенко (1914 р.н.). Вона власноруч малювала схеми для своїх вишивок гладдю. У сімейному архіві вишитих робіт зберігся рушник Марії Гаврилівни 1950-х років із голубкою, заквітчаною зеленню і суцвіттям.

Рушник М.Г.Ващенко, 1950-ті рр. 

«Десь у когось узор якийсь з’явиться – йду селом, у віхолу, в сніг за тим узором» – сміється Ольга Прокопівна, згадуючи своє творче минуле. Із знайомими вишивальницями вона часто обмінювалася узорами, нитками – такі вже тоді були часи. Але попри дефіцити не було меж для людської фантазії! Щоб не сумувати і не думати про тяжке післявоєнне життя, жінки і дівчата вишивали. Так робила і Ольга Прокопівна. На одному з ранніх рушників, вишитих гладдю, зображена яскрава картина природи: пара пташок на фоні насичених квітів. Окрім вишивки, навчилася робити мережку, вишивати краї. Це додавало роботам легкості, ніжності і більш ошатного вигляду.

Один із ранніх рушників О.П.Довбні

Закінчивши семирічну школу у Шевченковому, вже з 14 років опинилася у колгоспі, на фермі. Переїхавши у Сахновщину, закінчила 10 класів вечірньої школи. Пізніше працювала у суді, заступником голови у селищній раді, інспектором з будівництва, в кінофікації, Держстраху. Та якою б не була посада, Ольгу Прокопівну завжди тягнуло до вишивки, а згодом ще й до художньої самодіяльності. Маючи від природи гарний голос, вона співала в ансамблі і часто виступала на сцені будинку культури. До того ж, за словами Ольги Прокопівни, ні одна виставка у Сахновщині не відбулася без її робіт.

Нагадування про участь у виставці - підпис до роботи

О.П.Довбня на сцені Сахновщинського будинку культури.
Фото з родинного фотоархіву О.П.Довбні

О.П.Довбня завжди усміхнена, завжди у вишиванці.
Фото з родинного фотоархіву О.П.Довбні

«Марія Йосипівна Колодяжна подарувала мені вишиту сорочку своєї бабусі, щоб я виступала у ній на концертах. А сорочка то стара яка, їй більше ста років, з вишитими ініціалами. Виступала замолоду я в ній десь декілька років, а потім стала мені замала. Так я її передала внучці Юлі, вона в ній нещодавно заміж виходила» – розповіла Ольга Прокопівна. Це, мабуть, найстаріша вишита річ у колекції, хоч і не її авторства, але все ж збережена вже як родинна реліквія. На ній видно притаманну для Сахновщинського краю червоно-чорну рослинну вишивку з ружами (трояндами), схожі квіти майорять і на рушниках Ольги Прокопівни. Бувало, що вишивальниця просила у краєзнавчому музеї зняти схеми з старих вишивок, бо кортіло вишити щось подібне.

Фрагмент вишитої сторічної сорочки, яку О.П.Довбні подарувала М.Й.Колодяжна

Внучка О.П.Довбні Юлія Гордієнко у "весільній" сорочці

В асортименті вишивальниці представлені рушники, чоловічі і жіночі сорочки, скатертини, картини, подушки, портрети, серветки тощо. «Щоб хороший вийшов рушник, не менше місяця треба, а то й більше» – стільки часу витрачала Ольга Прокопівна на один вишитий рушник. Вишивала переважно вночі, коли спокійно, тихо, не думала про роботу, дітей. Іноді так захоплювалася, що могла не спати всю ніч, а хрестик за хрестиком вишивати…  

Вишиті роботи О.П.Довбні

О.П.Довбня серед вишитих робіт. Фото з родинного фотоархіву О.П.Довбні

«Я все своє життя вишивала для дітей та онуків, все життя» – з гордістю продовжила нашу розмову Ольга Прокопівна. Всю свою любов, талант, радість вона вклала у десятки, якщо не сотню вишитих робіт. Троє онуків і внучка виросли серед її творінь, тому добре знають ціну вишивці. Самі пробували вишивати, навіть хлопці, але для них то була більше як розвага. У дітей інколи виникали суперечки через вишиті подушки, бо кожен хотів забрати вподобану річ собі.

Вишиті подушки О.П.Довбні

Бабусину любов можна відчути лише від того, коли бачиш скільки дитячих вишиванок вона створила для своїх онуків! Більшість своїх вишитих робіт Ольга Прокопівна відправила дочці у Канаду, найближчим часом планує передати ще й величезний портрет Тараса Шевченка та 5-метровий рушник до нього. Внучка Юля вміє вишивати, але постійно цю справу не практикує. Зараз вона є надійною підтримкою для бабусі та дідуся.

Одна із вишитих дитячих сорочок авторства О.П.Довбні

Онуки Максим і Юлія у бабусиних вишиванках.
Фото з родинного фотоархіву О.П.Довбні, 1988 р. 

«Нещодавно так захотілося вишивати, що аж не спалося. Хочеться, та вже не можу…» – з сумом проговорила Ольга Прокопівна. Через проблеми зі здоров’ям вона не в змозі тримати голку у руках. Останні 2 роки не вишиває, свої вишиті скарби дарує найближчим рідним. Все ж насичене творче життя не пройшло даремно: всі стіни її квартири уквітчані яскравими вишитими картинами. І навіть зараз, на 80-му році життя, не дивлячись на елегантний вік, Ольга Прокопівна – все та ж маленька Оля, з блиском в очах, з голкою у руках і маленьким клаптиком полотна, яка подумки навіть у снігопад готова побігти до подружок-вишивальниць за узором для вишивки. Бо талант – це на все життя…

Помічниця О.П.Довбні у вишивальній справі - швейна машинка.
На вигляд вже як музейний експонат  

П'ятиметровий вишитий рушник О.П.Довбні до портрета Т.Г.Шевченка

Текст статті Олега Яриніча 

Фото зроблені внучкою вишивальниці Юлією Гордієнко

Інтерв'ю у вишивальниці Ольги Прокопівни Довбні записали Віталія Дудка та Олег Яриніч 02 листопада 2023 року