ТРАДИЦІЇ ЯРМАРКУВАННЯ НА САХНОВЩИНІ

Автор - Олег Яриніч

Перші писемні згадки про проведення ярмарків на території України відомі з другої половини XV ст. Ярмарки поділялися на міські – великі та дрібні, на яких, здебільшого, товари продавалися оптом, а також містечкові й сільські, де процвітала роздрібна торгівля. Розпочиналося ярмаркування, як правило, у день релігійного свята, від якого воно й одержувало свою назву.

Стрімкий розвиток ярмаркової культури сприяв не меншому поширенню чумацького промислу. Чумаки були активними ярмаркарями, торгували, як правило, сіллю, рибою, тканинами, вином, воском, медом та іншою продукцією. 

На Сахновщині зберігся унікальний для Харківської області кам’яний козацький хрест другої половини XVIII ст. – пам’ятка історії місцевого значення. Козак Григорій Захарійович Шульга, що помер у грудні 1783 р., похований поблизу с. Берестове́, ймовірно, був чумаком. Відтак його можна вважати найбільш давнім носієм ярмаркової культури Сахновщи́ни, інформація про який дійшла до наших днів.

Чумаків, як і козаків, ховали там, де вони помирали. Тому хрест стоїть не на цвинтарі, а посеред поля. Могила дещо розташована в стороні від чумацького шляху, який тягнувся аж із Криму. Це був один із ключових маршрутів, яким користувалися чумаки, званий Муравським шляхом. Він пролягав через річку Оріль та легендарний Стешин брід, позначений на «Генеральній карті України» 1648 р. французького інженера Гійома Левассера де Боплана. Чумацькі вози, щедро навантажені сіллю та іншою всячиною, порівняно легко долали цей відрізок шляху, бо Оріль в даному місці мала більш пологі береги та мілину. 

За переказами, найдавнішими живими торгами в нашому районі був ярмарок у селі Багата Чернещина. Ще в другій половині ХVIII ст. в селі, заснованому ченцями, при місцевій церковній обителі, було чимале підсобне господарство. Там йшла жвава торгівля сметаною, медом, рибою та дичиною. Все це презентували місцеві монахи та селяни.

У ХІХ ст. на українських теренах, в тому числі й на наших землях, вже існувала розгалужена торгівельна мережа, представлена лавками – крамницями, місцевими базарами, які здійснювали продаж товарів у роздріб, а також кількаразовими щорічними ярмарками. Територія Сахновщинського району в той час входила до складу Дар-Надеждинської та Великобучківської волостей Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, а також Нижньоорільської волості Зміївського повіту Харківської губернії.

У повітовому місті Костянтинограді в середині ХІХ ст. відбувалося 5 ярмарків, ще по одному-два в окремих слободах і містечках. Крім великих ярмарок, в Констянтинограді відбувалося щорічно кілька дрібних, а на місцевому базарі встановлювалося три постійних торгових дні на тиждень. Майже весь хліб та інші товари продавалися на ярмарках Костянтиноградського повіту перекупщикам, які приїздили з інших губерній. Продаж коней, великої рогатої худоби, шкіри, вина, борошна і тканин складали основу місцевої торгівлі.

Власне, найдавніша писемна згадка про ярмарки Сахновщи́ни, яку мені вдалося відшукати, датується 1866 р. Вона стосується села Мотузівка (зустрічаються також варіанти «Матузівка», «Мутузівка») Нижньоорільської волості Зміївського повіту Харківської губернії (нині це село Олійники). На сторінках «Пам’ятної книжки Харківською губернією…» за вищезгаданий рік містяться унікальні дані – назви і дати проведення ярмарків, сума привезеного і проданого товару. Дати проведення ярмарків подані за старим стилем, як це зазначено у першоджерелі: Благовіщенський (25 березня, сума привезеного товару – 14 тис. рублів, продано на 10 тис. рублів); Миколаївський (9 травня, сума привезеного товару – 9,5 тис. рублів, продано на 6 тис. рублів); Воздвиженський (14 вересня, сума привезеного товару – 11,5 тис. рублів, продано на 9 тис. рублів); Казанський (23 жовтня, сума привезеного товару – 12 тис. рублів, продано на 10 тис. рублів). 

Що цікаво, згідно з «Харківським календарем на 1895 р.» ярмарки, що проводилися у Мотузівці, у 1895 р. вже відбувалися в селі Лигівка (Нижня Оріль). Там же вказана їхня тривалість – три дні кожен. На 1909 р. зазначено, що ярмарки знову перемістилися до Мотузівки, однак проводилися вже на інші свята по два дні кожен – 13 лютого (з п’ятниці першої неділі Великого посту), 24 травня (на свято Всіх Святих) та 8 листопада (на архістратига Михаїла).

У «Збірнику необхідних відомостей про всі приходи Полтавської губернії» за 1895 р. містяться згадки про вісім населених пунктів Дар-Надеждинської і Великобучківської волостей Костянтиноградського повіту. У п’яти з них кілька разів на рік проводилися ярмарки. У даному «Збірнику…» вказані лише дати – день початку ярмарків (за старим стилем) без зазначення їхніх назв. Назви подані в іншому джерелі – «Адрес-календарі і довідковій книжці Полтавської губернії за 1895 р.»: Дар-Надежда (5 крамниць, Нікольський (9 травня) і Преображенський (6 серпня) ярмарки), Дубові Гряди (1 крамниця, Онуфріївський (11-14 червня) і Семенівський (1-3 вересня) ярмарки), Багата Чернещина (1 крамниця, Ієреміївський (1-3 травня), Всіхсвятський (27-30 травня), Прокофʼївський (7-10 липня) і Косьмо-Демʼянівський (1-3 листопада) ярмарки), Великі Бучки (2 крамниці, Вознесенський (11-13 травня) та Іоанно-Богословський (25-28 вересня) ярмарки), Костянтинівка (1 крамниця, Василівський (21-23 березня), Нікольський (9 травня) і Хрестовоздвиженський (14 вересня) ярмарки), Надеждине (1 крамниця, ярмарки не проводилися).

За кількістю ярмарків на рік перше місце посідали Харківська та Полтавська губернії. Відомо, що в 1895 р. лише у Полтавській губернії відбулося 1185 ярмарків (з них 13 – на Сахновщѝні) у 374 населених пунктах. Всього на початку ХХ ст. в українських губерніях відбулося близько 4300 ярмарків на рік! Більшість з них тривали лише 1 день, близько 1/3 – від 2 до 7 днів, а лише 3% тривали довше (деякі цілий місяць). На Сахновщи́ні вони проходили від одного до чотирьох днів. Це були ярмарки сільського типу з порівняно незначним капіталооборотом. Старожили розповідали, що прибути на місце потрібно було у п’ятницю ввечері, аби зайняти вдалий куток і, відповідно, добре вторгувати. Сільський ярмарок на Сахновщи́ні тривав здебільшого впродовж суботи та неділі, а вже під недільний вечір ярмаркар споряджався у дорогу. Окрім того, заможні сахновщани мали змогу відвідувати й губернські ярмарки. Зокрема, у газеті «Кіевлянинь» за 17 травня 1901 р. полтавці висловлювали свої сподівання, що нова залізнична лінія з Лозової до Полтави через Сахновщину сприятиме покращенню економічного становища Іллінської ярмарки у Полтаві, яка втратила свої позиції, зокрема, конкуруючи з Харковом.

В універсальному географічному довіднику «Россия. Полное географическое описание нашого отечества» (том 7) за 1903 р. містяться згадки про три села на Сахновщи́ні, в тому числі про кількість щорічних ярмарків у цій місцевості без зазначення дат їх проведення. Зокрема, у Костянтинівці ярмаркували тричі на рік, в Дубових Грядах – двічі, а у Великих Бучках – один раз на рік. 

У 1914 р. у Великих Бучках на центральному майдані села було організовано великий базар, на який з’їжджався люд з навколишніх сіл, а в недільні дні ярмаркували. На пагорбі поблизу сільського майдану була встановлена гойдалка, де збиралися дітвора і молодь. Ярмарки у Великих Бучках, Багатій Чернещині та Лигівці славилися на всю округу тим, що на них продавалася чимала кількість птиці, як живої, так і тушками. Ці ярмарки хизувалися своїми вгодованими гусаками та качками, бо села розміщені біля заплав річок Орілі, Багатої та Орільки. Лигівським гусакам, що виросли на волі, навіть поступалися окремі ярмаркові поросята. Їх вага часом перевищувала десять-пʼятнадцять кілограм!

Іван Іванович Кози́род (1923 р.н.) – художник, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, уродженець селища Сахно́вщина згадував про колорит ярмарків, що проводилися у селах району в 1920-х роках: «Ринковий товарообмін здійснювався на великих ярмарках, куди їхали і купувати, і продавати. Там можна було придбати від сопілки, глечика чи граблів до воза, коня чи корови. Мені в чотири-пʼять років довелося побувати на ярмарках у Великих Бучках, на площі біля церкви, і в Кабанячому (нині це с. Миронівка Первомайського району). Яскраве, незабутнє враження! У Сахно́вщині ярмарки з каруселями проводилися на базарній площі, де зараз розкинувся Центральний парк. Пригадую, що там були великі цегляні крамниці Раманка́ та Ситника. На прилавках лежали в рулонах тканини – бязь, ситець, оксамит, різне сукно. Продавали порцеляновий посуд, швейні машинки, гасові лампи, нічні ліхтарі «Летюча миша» та багато інших товарів».

Традиція ярмаркування передбачала максимальну безперервність процесу здійснення торгівлі: закінчивши продавати товари на одних торгах, ярмаркарі вирушали до місця проведення вже наступних. Крім того, живі торги були самобутнім явищем, яке сьогодні б ми назвали, приміром, своєрідними соціальними мережами, адже тут продавали та обмінювали товари, спілкувалися і пліткували, розважалися і кепкували водночас, тут часто траплялися курйозні ситуації. Молодь приходила на ярмарки, аби приглянути собі пару.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у зв’язку з розвитком залізничного транспорту, фабричного та заводського виробництва ярмарки починають занепадати, проіснувавши ще у різних своїх проявах до 1930-х рр. Однак з 1960-х рр. ярмарковий рух дещо відроджується, щоправда вже у рамках радянської ідеології. Деякі функції ярмарку перебрали на себе виставки досягнень народного господарства (ВДНГ). 

Не буде перебільшенням те, що всі ярмарки були пов’язані між собою, адже більшою мірою саме завдяки носіям ярмаркової культури утворювалась єдина ярмаркова мережа України. Як і сотні років тому, так і сьогодні, ярмарки є важливою формою збереження народної сільської культури. Традиційно на Покрову у Сахновщині проводиться ярмарок – свято хліба і багатств Сахновщинської землі, низка невеличких живих торгів проходить на селі. 

Все ж слід усвідомити, що традиції ярмаркування на Сахновщи́ні потрібно підтримувати та розвивати, адже, як свідчать вищезгадані писемні джерела, вони є давніми та, на жаль, ще мало дослідженими, а відтак це викликає ще більший до них інтерес, як зі сторони краєзнавців, так і пересічних громадян.