ПЕРША ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА САХНОВЩИНИ

Автор - Олег Яриніч

Мене цікавить давня історія Сахновщини, момент її появи і подальшого становлення. Я отримую задоволення від того, як маленька зачіпка з історії Сахновщини завдяки значним зусиллям і пошукам переростає у справжнє дослідження! Часто для того, щоб здійснити вивчення того чи іншого питання, іноді доводиться витратити декілька місяців, а то й навіть більше. Тому цей процес не надто швидкий. А хотілося б вивчити багато...

Про що сьогодні піде мова? 

На території КЗ "Сахновщинський ліцей №1" розташована велична мурована споруда. Можна сказати, нетипова для забудови Сахновщини, це видно навіть неозброєним оком. Як кажуть старші люди, ще "збудована за царя". Враховуючи той факт, що Сахновщині, як населеному пункту, трохи більше 120 років, то це автоматично робить цю споруду майже ровесницею самої Сахновщини.

Мова піде про перший навчальний заклад і першу православну церкву Сахновщини.

Церковно-приходська школа, Петропавлівська церква, 2019 р., фото Автора

І одразу ще одне запитання: чи досліджував хтось цю споруду як об'єкт історико-культурної спадщини громади? Сумніваюсь. А історія церкви-школи надзвичайно цікава, не така трагічна як її сьогодення. Та яка то церква? - кажуть місцеві мешканці. - Ні куполів, ні дзвіниці. Саме тому більшість знає, що раніше у цій будівлі знаходилась загальноосвітня школа, дещо пізніше - будинок школяра. І лише одиниці в курсі, що це перший навчальний заклад і, водночас, перша православна церква Сахновщини. 

Малюнок Автора, 2019 р. 

Точні відомості про будівництво церкви-школи до нині були невідомі. Датою побудови вважалися 1913 р., або ж 1914 р. На деяких сайтах можна взагалі віднайти неправдоподібну інформацію про 1895 р. (в цей час тут тільки починав зароджуватися населений пункт і така дата - це щось зі сфери фантастики, щоб для дітей робітничого класу - переселенців з Кобеляцького повіту Полтавської губернії відкрили школу. Нонсенс). 

Фото орієнтовно 1960-х рр., КЗ "Сахновщинський краєзнавчий музей"

Стосовно появи цієї грандіозної споруди у Сахновщині мені вдалося зробити сенсаційне відкриття! Спеціально під написання даної статті я переглянув десятки випусків "Полтавських єпархіальних відомостей" на сотні сторінок. Це був офіційний друкований орган Полтавської православної єпархії, що видавався від 1863 до 1918 року у Полтаві російською (дореформенною) мовою. З нього можна почерпнути інформацію саме про релігійну діяльність Полтавської губернії, наших земель в тому числі. У випуску № 33 від 20.11.1912 р. (за старим стилем) зазначена наступна інформація (подаю мовою оригіналу): "Его Преосвященством, Преосвященнийшим Сильвестром, Епископом Прилукским, 8 ноября (примітка - за старим стилем), четверг, совершено освящение церкви-школы в деревне Сахновщине, Константиноградского уезда, и совершена Божественная литургия". Це перша подібна писемна згадка про сахновщинську церкву-школу. Перша, але далеко не єдина. 

"Полтавські єпархіальні відомості", випуск № 33 від 20.11.1912 р. (за старим стилем), згадки про церкву в останньому абзаці розділу І. Джерело: https://cutt.ly/qn4yd9n

Сильвестр, єпископ Прилуцький, що провів освячення Петропавлівського храму 08.11.1912 р. (за старим стилем). Джерело: https://cutt.ly/Dn4t7sh

Єпископ Сильвестр, пізніше архієпископ Сибіру (у миру - Устим Ольшевський, 1860-1920) був рідним дядьком по батьковій лінії провідника Української Народної Республіки Симона Петлюри. Можете собі уявити? Саме він наполіг на навчанні Симона у Полтавській духовній семінарії. Сильвестр був ревним противником більшовиків. Від їх рук він і загинув. Російська православна церква у 2000 році зарахувала його до лику святих мучеників. Детальніше про цю непересічну особистість можна прочитати за посиланням: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/02/22/26470/

Вперше повну назву церкви - Петропавлівська - згадано у цьому ж джерелі у випуску № 3 від 20.01.1913 р. (за старим стилем): "Полтавским Епархиальным Начальством утвержден в должности церковного старосты 4 января к Петро-Павловской церкви поселка Сахновщина, Константиноградского уезда, мещанин Сергей Корниенко"; у випуску № 36 від 20.12.1913 р. (за старим стилем): "Утвержден в должности церковного старосты крестьянин Поликарп Онопченко к Петро-Павловской церкви поселка Сахновщины". 

Відтак церква названа на честь святих Петра і Павла (їх вшановують 12 липня). Можливо, в ці дні був закладений наріжний камінь у фундамент храму (це, звісно, припущення), або ж просто було обрано цих святих покровителями церкви. За новим стилем відповідно до Григоріанського календаря 21 листопада (8 листопада за старим стилем) - це день освячення Петропавлівської церкви. Відтак 12 липня і 21 листопада - це дві ключові дати з церковної історії Сахновщини. 

Святі первоверховні апостоли Петро і Павло. Джерело: https://cutt.ly/gn4yt6a 

Нам відомі імені деяких священнослужителів, що опікувалися цим храмом. Окрім міщанина Сергія Мокрієнка і кріпака Полікарпа Онопченка відоме ще ім'я псаломщика Олексія Самойленка, який приступив до роботи в листопаді 1917 року. 

Однак це дослідження фактично розпочалося з однієї зачіпки, коротенької фрази про людину, священнослужителя, інформацію про якого мені випадково вдалося знайти в інтернеті. Ім'я цього священнослужителя Феона (Яцура Григорій Федорович, 10.01.1883 р., с. Зачепилівка, тепер Новосанжарського р-ну Полтавської області - 04.11.1964 р., м.Полтава). З 1907 по 1917 роки він був послушником Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. У травні 1917 року єпископом Прилуцьким Неофітом Феона висвячений у чин ієродиякона. Впродовж 1919-1920 років служив у Петропавлівському храмі с. Сахновщина. Феона був істинним сповідником православної віри, вирізнявся глибокою молитовністю і великим чернечим смиренням. Похований у Полтаві на цвинтарі Хрестовоздвиженського монастиря. 

Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві, поштова листівка початку ХХ ст. Джерело: https://cutt.ly/Vn4yS7C 

Але як же так склалося, що і школа, і церква функціонували одночасно в одних стінах? Все просто. До приходу більшовиків церковна наука становила домінантну частину тогочасного освітнього процесу. Це зараз школа відокремлена від релігії, а тоді це було звичним явищем, адже доволі часто вчителями були ті ж представники церкви. Навіть більше, при релігійних закладах відкривалися школи, які здебільшого були чи не єдиними навчальними осередками в окрузі. Сахновщинська школа мала "статус" церковно-приходської школи (іноді вживають назву "церковно-парафіяльна"). 

Датування фото невідоме, можливо, довоєнні часи. Вікна фасаду ще не замуровані. Фото з музейної кімнати КЗ "Сахновщинський ліцей №1"

Тепер зверніть увагу на замітку "Посілок Сахновщина, Костянтиноградського повіту (на Полтавщині). Тутешнє життя", що з'явилася на сторінках щоденної газети "Рада" від 14.01.1912 р. № 11 (газета видавалася у Києві): "29-го декабря, заходами попечителя школи д. Ів Кулика (директора товариського банку Івана Кулика), була упорядкована у школі ялинка. Гарний хор, упорядкований учителем, співав виключно українські пісні і були всі в національній одежі. Вхід був по квиткам, які продавалися по 50 коп., і публіки було повно. Всі були задоволені і захоплені рідною красою і щиро дякували упорядникам за їх енергійну працю". 29 грудня 1911 року (за старим стилем) школа у Сахновщині вже існувала! Однак наразі неможливо встановити чи це одна і та ж школа (в значенні будівлі), про яку йде мова у статті. 

Випуск приблизно 1952 року, позаду школа. Фото із родинного архіву Раїси Митрофанівни Приходної (у дівоцтві - Кагадій) (1938 р.н., уродженка Сахновщини, на фото - позаду чоловіка у платті з білим комірцем) 

Все ж мені не дають спокою нетипові для культової споруди архітектурні форми, притаманні для цієї кам'яниці. Не схожа вона на церкву, погоджуся з місцевими жителями. Це наводить на думку, що первинно вона могла плануватися саме як навчальна установа. А сама церква у її межах могла з'явитися дещо пізніше. Хоча це лише моє припущення. Стосовно екстер'єру споруди (зовнішнього вигляду) все теж не однозначно. Проконсультувавшись зі знавцями архітектури, вдалося встановити, що за стилістикою церква-школа досить еклектична. Це означає, що архітектор-будівничий при її плануванні і побудові поєднав декілька стилів: історизм (лопатки між кожним вікном), модерн (чіткі пропорції), неокласицизм (псевдоколони на фасаді). Чи може ще хоч одна пам'ятка у Сахновщинській громаді похизуватися таким гармонійним поєднанням стилів?

Фрагмент фасаду, 2019 р., фото Автора

Західна сторона будівлі, 2019 р., фото Автора

Неподалік Петропавлівської церкви височіла дзвіниця, про яку наразі взагалі нічого невідомо. На великі православні свята двері до церкви розкривалися навстіж (вони виходили на коридор), а старшокласники врочисто били у дзвони, сповіщаючи люд про благі вісті. 

Ще одне цікаве відкриття, про яке не можна не згадати, - це церковні книги. На одному з історичних форумів вдалося відшукати фото, на якому зафіксований титульний лист метрики, що походить із Сахновщини - "Метрическая книга ПетроПавловской церкви, посада Сахновщина, Константиноградскаго уезда", видана Полтавською духовною консисторією. Рік видання мені невідомий, фото - це єдина зачіпка. 

Титульний лист метричної книги з Петропавлівської церкви. Джерело: https://cutt.ly/zn4yLsB 

У таких метричних книгах священник робив записи про народження, укладення шлюбу, а також смерті людини. Насправді це дуже цінне історичне джерело в плані дослідження генеалогії, а для Сахновщини - просто безцінний писемний артефакт. Потрібно, за можливості, відшукати всі писемні джерела, що походять із території Сахновщинської громади, дослідити їх, аби зібрати докупи джерельну базу для подальших досліджень історії та культури цього краю. Хто це робитиме і за чиї кошти - питання риторичне. 

Та не історією єдиною може похизуватися ця споруда. Як годиться для старих пам'яток, обов'язково мусить бути якась легенда. Хоча це навіть не вигадка, а як розказують місцеві - навіть справжнісінька правда. При прокладанні трубопроводу у південно-східній частині церкви-школи (1970-1980-ті рр., точно не скажу), робітники наштовхнулися на поховання. Це була труна, в якій лежало тіло священника. Відкривши її, вони побачили сплячого чоловіка у рясі. Так добре збереглося тіло, що вони не могли повірити, що це мертвий чоловік. Але зовсім через трохи тіло почорніло і втратило свій первозданний вигляд. 

Приблизне місце, де знайшли поховання, 2021 р., фото Автора

Тепер трохи поговоримо про школу. Місцеві купці, торговці і поміщики надавали перевагу не місцевій церковно-приходській школі, а навчальним закладам Полтави і Костянтинограда (сучасний Красноград). Звісно, вони могли собі це дозволити, та й рівень освіти у таких школах був значно вищий. Хоча й сахновщинська школа була доступна не для всіх - біднякам, приміром, туди були закриті двері. 

Фото орієнтовно 1960-х рр., КЗ "Сахновщинський краєзнавчий музей"

Про те, яким було навчання у школі, можна уявити зі спогадів одного з перших її випускників - П.А.Чіпка (випуск 1916 року):

Спогади П.А.Чіпка, випускника школи 1916 року. КЗ "Сахновщинський краєзнавчий музей" 

Окремо зазначу, що школа була чотирикласною, особлива увага тут, звісно ж, приділялася вивченню закону Божого та церковної історії. Багато молитов потрібно було зазубрювати напам'ять, тому діти вчилися неохоче та й ефективність таких педагогічних методів досить низька. Кожного ранку учні молилися впродовж 15-20 хвилин. На уроках панувала мертва тиша, а вчителі часто вдавалися до фізичних покарань. Найбільш популярними були «потиличник», удари лінійкою по долонях. Отець Степан частенько ставив дітей у куток на коліна. Зауважу, що зараз я пишу про часовий період до приходу більшовиків. 

Як бачимо, у церковно-приходській школі та Петропавлівській церкві формувалися і плекалися як освітні, так і релігійні традиції тодішнього Сахновщинського краю. В силу політичних обставин релігійна традиція була штучно викорінена радянською владою. Промовисто про це говорить замітка "Маленький фельєтон. Важкий хрест" у газеті "Більшовик Полтавщини" від 16.01.1925 р. № 12, в якій кореспондент іронічно висміює сахновщинську інтелігенцію, передусім вчителів, що були прихожанами храму і належали до місцевої церковної громади: "Реєстр віруючих української спілки віруючих православної автокефальної церкви св. Петра й Павла пос. Сахновщини, Червоноградської округи, на Полтавщині: Масленікова Ган. Лав., 32 рок., учителька; Мокрій Степ. Серг., 25 рок., учитель; Саговський Бор. Ів., 30 рок., учитель, агроном П'ятах Ів. Як., комсомолець Дудка Тих. Петр. ... позаписувалися скрізь, де тільки можна. Одним словом, учителі Сахновщини провадять величезну роботу. Ще ні разу ніхто не чув, щоб вони жалілися на свою гірку долю - працювати по 28 годин на добу". Що цікаво, якби не донос якогось доброзичливого громадянина, скоріш за все місцевого, то такого публічного висміювання сахновщинських вчителів могло б і не бути. Про це зазначено навіть у статті. В іншій замітці, теж родом з 1920-х років, місцеві комуністи "ламали голову", як відділити церкву від школи. Вони зазначали, що храм займав доволі велику площу і ці "знавці" не розуміли як правильно його відокремити від школи. 

Сто років тому закриття церкви комуністичним режимом перервало офіційну релігійну традицію Сахновщини. Це відбулося давно, тому мало хто про це пам'ятає. А відтак ми з вами мало про це знаємо. Та й небезпечно про це було згадувати у радянську добу. 

Зараз споруда знаходиться в аварійному стані, вона поступово занепадала і помирала. А з нею помирає історія всієї Сахновщини. Доживає сторічного віку... 

Фото Автора, 2021 р. 

Тому прийдіть до школи-церкви, обійдіть її по периметру, роздивіться архітектурні деталі, уявіть якою красивою вона була! Поки ще не пізно, бо час насправді невблаганний. 

P.S. Історичну будівлю було розібрано як аварійну споруду.