Автор - Вікторія Проценко, 17 років, с. Новодмитрівка Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області
Керівники – Тетяна Проценко, носій елемента нематеріальної культурної спадщини України «Знання та практики приготування сахновщинського короваю»; Олег Яриніч, заступник директора Комунального закладу «Сахновщинська централізована клубна система»
«Без мороки вдалого хліба не буде» - так колись говорили господині нинішньої Сахновщинської громади, що на Красноградщині. Від бабусі до матері, від матері до доньки в усній формі методом спроб і помилок передавалися направду безцінні знання і вміння про те, як відчувати тісто, як правильно з ним поводитися і вдихати у нього життя. Майстерність потребує досвіду, здебільшого щоденної рутинної роботи, бо «тісто все відчуває, навіть поганий настрій». «Треба набити руку» - ця фраза з уст наших прапра звучить нині як настанова для сучасників.
Цій справі на Сахновщинській землі сприяло все: родючі землі на врожаї зернових культур, а відтак борошно найкращої якості, давні хліборобські та пекарські традиції і, найголовніше, прості сільські жінки, як носії цих традицій. Бо випіканням хліба чи то повсякденного, чи обрядового займалися виключно жінки.
Особливо цінними і шанованими в Сахновщинській громаді є традиції випікання обрядового хліба – короваю. Знання і практики приготування сахновщинського короваю, як елемента нематеріальної культурної спадщини (далі – НКС), складової місцевої гастрономічної культури, давно стали невід’ємною частиною історико-культурного надбання Сахновщинської громади, Харківської області, а з 2022 року – всієї України. Сьогодні сахновщинський коровай та жінки-носії, що його випікають, значною мірою визначають у культурному вимірі регіональну ідентичність, створюють позитивний імідж громади та області; поступово, але впевнено закладають підґрунтя для визнання короваю неофіційним символом Сахновщинського краю та навіть виходять з цією ініціативою на міжнародний рівень. Доволі частіше спрацьовує асоціативний ряд: Харківщина – Сахновщина – культура – коровай. Це заслуга, в першу чергу, десятьох носіїв елемента НКС, що практикують випікання короваю в різних населених пунктах Сахновщинської громади, переважно в сільській місцевості. Таких жінок насправді більше, однак значна частина з них доволі рідко займається цією справою, або володіє знаннями від близьких чи далеких родичок, та не практикує приготування короваю.
Зацікавленість даною тематикою зумовлена тим, що моя мама, Проценко Тетяна Василівна (1979 р.н.), завідувач Новодмитрівським сільським клубом-філією, є носієм елемента НКС України «Знання та практики приготування сахновщинського короваю». Як працівник галузі культури, вона бере активну участь у популяризації елемента НКС, сприяє поширенню інформації про нього серед жителів Сахновщинської громади та Харківської області.
Любов до випічки у мами сформувалася ще в дитячі роки. Ось як вона розповідає про це сама: «Пам’ятаю, ще в дитинстві, бабуся пекла хліб у печі на капустяному листі. Хліб був незвичний, пахучий, замішаний з хмелю. Бабуся хлібину вийме, а ми з братом шкуриночки обріжемо, намастимо олією, посипемо сіллю і так весь по кругу хліб. Бабуся насварить, а він нам так пахне… Чи пирогів з вишнями напече. А нам так не хотілося тіста їсти. Ми скраєчку, збоку акуратно надламаємо, витягнемо відтіля вишні, поїмо й пирожки на місто так і положимо».
Знання про приготування короваю мама перейняла від старших односельчанок і зайнялася цією справою вже в дорослому віці. Тоді ж прийшло усвідомлення того, що це не просто набір продуктів, перевірений рецепт, випічка повсякденного вжитку, а щось значно більше – сакральний обрядовий хліб. Згідно традиції, далеко не кожна жінка могла займатися його приготуванням. «Старі люди розповідали, що випікали його [коровай] в нареченого або в нареченої вдома. Приходили жінки, приносили з собою продукти. І коли вони готували це все до короваю вони співали веселих [коровайних] пісень. Не дозволялося, шоб коровай випікали жінки, в яких сварки в сім’ї, погано живуть в сім’ї, розлучні, вдови, або розведені жінки, і жінки бездітні. Це вважалося, що майбутня сім’я [матиме] невдалий шлюб». Тому народна професія «коровайниця» і тоді звучала, і зараз звучить почесно та викликає повагу.
Але щоб цю повагу заслужити, як завжди каже мама, «у коровай потрібно вложить душу». Тоді і перед людьми не буде соромно, і самій приємно від вдалого результату. «Коли починаю готувати коровай, в кімнаті завжди повинно бути тепло, не повинно бути протягів, щоб ніхто не ходив, не бігав, не кричав. Я читаю молитву «Отче наш», завжди перехрестю навхрест тісто і тоді починаю готувати. Стараюся думками думати шось про хороше, про веселе».
У 2020 році моя мама долучилася до територіального краєзнавчого проєкту «Дослідження традиції випікання короваю на Сахновщині», в рамках якого було відзнято документальний фільм «Сахновщинський коровай», опубліковано тематичні статті і дописи, видано буклет про коровай і коровайниць тощо. На якісному рівні це було зроблено вперше за всю історію громади та колишнього Сахновщинського району. Вдалі результати проєкту та схвальні відгуки сахновщан стали поштовхом для подання елемента НКС «Знання та практики приготування сахновщинського короваю» до Національного переліку елементів НКС України. 06 липня 2022 року згідно наказу Міністерства культури та інформаційної політики України елемент НКС «Знання та практики приготування сахновщинського короваю» було внесено до Національного переліку елементів НКС України.
З цієї нагоди 03 серпня 2022 року відбувся територіальний захід-презентація «Сахновщинський коровай – надбання України» за участі п’яти носіїв цього елемента, в тому числі моєї мами. Під час заходу носії представляли свої короваї, запрошували учасників дійства до дегустації, звучали старовинні коровайні пісні від фольклорного гурту «Чорнобривці» із с. Дар-Надежда. Красноградська районна військова адміністрація відзначила всіх носіїв елемента НКС почесними подяками.
Про жінок-коровайниць Сахновщинської громади за період 2020-2023 років вийшло з десяток статей місцевого, обласного та всеукраїнського охоплення, декілька теле – і радіо сюжетів, періодично публікуються замітки і дописи з цієї тематики в соціальних мережах та інтернет-медіа. У Сахновщині з’явилася вулиця Коровайна, обговорюється питання щодо встановлення пам’ятника сахновщинському короваю. Вдвічі приємніше, що до цього всього причетна моя мама.
Як бачимо, у сахновщинському короваї переплелися досвід минулого та гордість нащадків. Це наш символ гостинності, який нині використовується не лише у весільній обрядовості, а й під час урочистих прийомів і культурно-мистецьких заходів. Коровай єднає покоління.
Я горджуся, що я – донька коровайниці!
1. Документальний фільм «Сахновщинський коровай». URL: https://www.youtube.com/watch?v=iuEYX7p4IrA&t=2s (дата звернення: 02.05.2023)
2. Яриніч О. В. Сахновщинський хліб: відродження слави. Культура і життя. 2019. №44-52. С. 12-13
3. Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 228 від 06.07.2023 «Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»: веб-сайт. URL: https://mkip.gov.ua/documents/273.html (дата звернення: 01.05.2023)
4. Яриніч О. В. Елемент нематеріальної культурної спадщини України «Знання та практики приготування сахновщинського короваю» в умовах російсько-української війни. Культурологія та соціальні комунікації : інновації стратегії розвитку: матеріали міжнар. наук. конф., м. Харків, 17-18 лист. 2022 р. Харків, 2022. С. 38
Коментарі
Дописати коментар